Автор 
Історія вершкового масла сягає глибини тисячоліть, поєднуючи побутові відкриття, кулінарні традиції та релігійні символи. Продукт, який сьогодні є звичним на столі, колись став винаходом, що вплинув на розвиток цивілізацій і навіть поділив Європу на прихильників різних культурних моделей харчування.
Перші кроки: як виникло вершкове масло
Точні обставини появи масла невідомі, але дослідники уявляють цей процес так: доісторичний пастух, зібравши молоко у мішок зі шкіри, переніс його на далеку відстань. Під дією тряски, холоду і ферментації молочний жир відділився, утворивши грудки масла у пахті. Відтоді новий продукт почали вживати як їжу, кулінарний інгредієнт і навіть ліки.
Жителі Близького Сходу, долини Інду та Африки відкрили, що довге варіння масла перетворює його на гхі — прозорий жир, який не псується місяцями.
Молоко різних тварин і географія виробництва
Перші зразки масла виготовляли не з коров’ячого молока, а з молока овець, кіз, верблюдів, яків, коней, північних оленів чи буйволів. Це пояснюється тим, що велика рогата худоба була одомашнена пізніше. У різних регіонах обирали тварин, які найкраще пристосовувалися до місцевого клімату: від яків у горах Китаю до коней у степах Центральної Азії.
«Тут виготовляють масло із молока північного оленя… Воно білого кольору, але має менш насичений смак, ніж коров’яче», — писав у XIX столітті мандрівник Кнуд Лімс.
Уже у 2500 р. до н. е. шумери почали зберігати масло у глиняних глечиках та вигадали зручні інструменти для його збивання.
Масло проти олії: культурний розкол
Попри популярність продукту, середземноморські народи віддавали перевагу оливковій олії. На узбережжях, де вирощування худоби було складним, оливкові дерева давали стабільний врожай, а молоко кіз та овець здебільшого йшло на сир. У південній Європі вершкове масло часто вважали «їжею варварів».
Давньогрецький комік Анаксандрид називав фракійців «бутирофагами» — поїдачами масла, а римський лікар Клавдій Гален з подивом згадував про використання масла у лазнях північними народами.
Релігійний символізм і мистецтво
У буддизмі вершкове масло стало основою для унікального мистецтва — різьблення фігурок, яке зародилося у Тибеті у VII столітті. Монахи створювали масляні скульптури, попри ризик обморожень, вважаючи ці труднощі частиною духовної практики.
В індуїзмі гхі символізує приховане божественне, а в Біблії вершкове масло згадується серед перших страв. Давні єгиптяни навіть використовували його при муміфікації для збереження зовнішнього вигляду.
Методи зберігання та давні забобони
Щоб запобігти псуванню, народи винаходили різні способи збереження масла. В Індії поширили гхі, а в Ірландії з IV ст. до н. е. закопували глеки та бочки з маслом у болота. Таке середовище зберігало продукт місяцями, а іноді — слугувало жертвою богам.
Європейці також мали численні забобони: у середньовічній Швеції вірили, що за допомогою фігурки «молочного зайця» можна вкрасти молоко у сусідів.
Пісні заборони і «масляні привілеї»
У Середньовіччі християнські пости, що тривали до пів року, передбачали відмову від молочних продуктів. Для північних народів, раціон яких базувався на молоці та маслі, це означало фактичне голодування.
У 1491 році герцогиня Бретонська отримала від Риму дозвіл вживати масло під час посту, що стало прецедентом для інших країн. Але привілей супроводжувався додатковими молитвами та милостинею. Зокрема, відомою стала Масляна вежа руанського Нотр-Даму, збудована саме на такі пожертви.
Коментарі