Російський журналіст у лавах НГУ: як Петро Рузавін зробив свій вибір на війні

Колишній російський незалежний журналіст Петро Рузавін у 2024 році підписав контракт із Національною гвардією України та нині служить у 2-му корпусі “Хартія”, відповідаючи за напрямок БпЛА. Він живе в Україні з 2017 року і називає свою участь у війні не політичним жестом, а етичним вибором.

34-річний Рузавін до війни був відомий як журналіст-розслідувач і воєнний кореспондент. Він співпрацював із “Дождем”, “Медиазоною”, “Важными историями”, OCCRP, висвітлював протести в Білорусі, створював подкасти про російську тюремну систему та російську війну проти України. Після 24 лютого він став одним із небагатьох російських журналістів, які постійно працювали в Україні, документуючи воєнні злочини РФ у Бучі, Кременчуці, Ізюмі, Херсоні та Куп’янську.

На момент повномасштабного вторгнення Рузавін перебував в Україні і після цього вирішив залишитися тут. З 2017 року він живе з дружиною – українською журналісткою Наталею Гуменюк, і називає Україну своїм домом.

За його словами, думка про службу в українському війську сформувалася поступово. Влітку 2023 року, під час подорожі Карпатами, він уперше вголос сказав дружині, що хоче змінити свою роль у війні.

“Якщо світ зник і змінився, потрібно змінюватися самому. Те, що я робив як російський незалежний журналіст, більше не повернеться”, – пояснює Рузавін.

Він наголошує, що рішення піти служити не було пов’язане з однією причиною. Йдеться і про родину, і про українське оточення, яке живе війною, і про усвідомлення, що захист України є ключовим етичним вибором.

Реакція близьких, зокрема російських друзів, за його словами, була стримано-підтримувальною. У його оточенні не залишилося людей, які підтримують війну або путінський режим.

Окремо Рузавін говорить про аргумент, що росіяни не мають воювати проти росіян.

“Теза, що росіяни не можуть убивати росіян, лицемірна. А кого тоді можна? У цій ситуації потрібно брати участь у війні на боці України – це етичний вибір”, – каже він.

Контракт Рузавін підписав навесні 2024 року, вже після ухвалення закону, який дозволив іноземцям служити в Національній гвардії. До цього він кілька місяців готувався: проходив курси БпЛА, такмеду, інженерної підготовки, тренувався на полігоні.

Спочатку він служив як пілот дрона, згодом був поранений і після відновлення повернувся до підрозділу. Нині займається забезпеченням і плануванням напрямку безпілотників.

Свій бойовий досвід Рузавін пов’язує з літом 2024 року, яке називає найемоційнішим періодом у житті. Саме тоді він отримав легке поранення під час мінометного обстрілу та скиду з дрона.

“Найстрашніше було подумати, що загинув побратим. Коли він закричав через 10–15 хвилин після обстрілу, це було справжнє диво”, – згадує військовий.

Говорячи про ставлення в підрозділі, Рузавін зазначає, що за півтора року служби не відчував негативу через своє російське походження. Армійське спілкування він принципово вибудовує українською мовою, вважаючи це частиною поваги.

Себе він ідентифікує коротко і без пафосу:

“Я – український військовий російського громадянства.”

Щодо кенселінгу російської культури, Рузавін вважає, що найбільш корисною позицією для росіян є реальна допомога Україні – у війську чи в іншій формі. Сам він не відчував внутрішнього конфлікту через обмеження російської культури, особливо в перші роки війни.

Оцінюючи зміни в українському суспільстві, він говорить про зростання взаємної підтримки та горизонтальних зв’язків, які, на його думку, є ключовою відмінністю України від Росії у війні.

Попри втому, страх і невизначеність, Рузавін зізнається, що жодного разу не пошкодував про свій вибір.