Автор 
Музичний проєкт Лея, за яким стоїть Ліза Васильківська, пережив трансформацію: після міфологічного “Бестіарію” артистка оголосила про завершення старого етапу, а вже в червні повернулася з новим альбомом “Місце, де можна відчути всі емоції”. У великому інтерв’ю “Artилерії” Лея розповіла про зміну стилю, фольклор без фетишизації, вплив академічної освіти та новий спосіб говорити про себе без масок і образів.
“Я не йду з музики. Я просто йду в інший бік”
Попри заяву про паузу у творчості, Лея не припиняла працювати. За її словами, рішення назвати “Мавчин Великдень” фінальною піснею було радше продуманим емоційним жестом, ніж остаточним прощанням:
“Я сформулювала свою заяву двозначно. Хотіла, щоб ті, хто мене розуміє, зрозуміли: буде щось нове, але не в дусі ‘Бестіарію’”.
Новий альбом справді відходить від фольклорної тематики. Але повного заперечення етноскладника немає. Якщо знову з’явиться щось, що вартує сказати в цьому стилі — Лея не виключає повернення до витоків.
Музична освіта — не обмеження, а основа
Ліза наголошує: без академічної освіти в Київській муніципальній академії імені Глієра не змогла б реалізувати свій потенціал. На її думку, саме наслуханість, яку вона отримала за роки навчання, дала їй інструменти для експериментів у творчості:
“Я знаю випадки, коли навчання шкодить, але в мене були класні викладачі. Я б не змогла зробити навіть половину того, що зробила, якби не ця база”.
Фольклор без езотерики та романтизації
Однією з причин творчої зміни став тиск очікувань. Образ Леї з “Бестіарію” створив уявлення про артистку як про містичну істоту, яка живе в лісі, має карти таро і шаманські практики. Але, як каже Ліза, їй ніколи не було притаманне це світосприйняття:
“Я не язичниця. Мені просто подобалась міфологія як культурний пласт, як тема, яку варто переосмислювати. Але я не хотіла ставати персонажем”.
В альбомі “Місце, де можна відчути всі емоції” вона говорить уже не про духів чи обряди, а про себе — справжню, з панічними атаками, скрипкою, дитячими маршрутками та кольорами, що символізують її життя.
Від скрипки до трип-хопу
Музично альбом став набором емоційних станів, кожен з яких втілено в окремому жанрі. Саундпродюсер Володимир Михайльов каже, що стиль композицій добирали за принципом відповідності емоції, яку вона має передати. Найяскравішим жанровим орієнтиром став трип-хоп:
“Ми не намагалися зробити альбом у якомусь одному стилі. Але з кожною наступною піснею частка старої Леї ставала меншою. Це як поступове розмивання образу”.
Пісня “Крик” стала винятком — це повністю інструментальний трек, де Лея грає на скрипці. Цей інструмент для неї — рідний, але в новому альбомі він звучить лише раз:
“Скрипка — моя мова. Але цього разу я вирішила обмежити її присутність. І зробила трек без вокалу, який називається ‘Крик’. Це звучить як іронія — але така, що працює”.
Проєкт, що надихнув режисерів
Саме пісня “Мавчин Великдень” стала ключем до участі Леї у створенні саундтреку до однойменного фільму. Як каже артистка, режисерки давно були в одному з нею інфопросторі, надихалися її музикою і підтримали пропозицію співпраці:
“Я написала головну пісню, а коли їхня композиторка не змогла працювати над стрічкою, створила і решту музики для фільму”.
Наступний крок? Ніхто не здогадається
Попри завершення одного етапу, Лея не планує ставити крапку. Вона відкрила для себе нову свободу — бути різною й не пояснювати причин:
“Зробивши альбом, де кожен трек — інший жанр, я ніби зняла з себе зобов’язання. Тепер я можу робити що завгодно, і це сприйматиметься як логічне продовження”.
Її новий альбом — це не просто добірка пісень, а хронологія власного становлення. Замість образу зеленоокої фольклорної дівчини зі сопілкою — особистість, яка вільна у виборі, звучанні та сенсах.
Коментарі