“Харківці”, “харків’яни”, “харківчани”: як правильно називати жителів Харкова

Для позначення жителів певної території використовують спеціальні назви — катойконіми. У жителів Харкова їх може бути кілька: харків’яни та харківці. Про правильне вживання цих форм Українському Радіо Харкова розповіла доцентка кафедри української мови Каразінського університету, кандидатка філологічних наук Катерина Дюкар.

Будь-яка назва людини за приналежністю до території називається “катойконім” і походить від грецького κάτοικος і ώνυμον, тобто “ім’я жителя”. Це завжди форма самоназви.

За останні 70 років усталеною вважається форма “харків’яни”, яка сприймається органічно. Проте, як зазначає Катерина Дюкар, важливо визначитися: прагнемо ми самоідентифікації чи історичної точності. Історична правда часто є перехідною ланкою для формування самоідентифікації.

Форма “харківець” утворена від топоніма “Харків” та суфіксу “-ець”. Суфікс “-ець” є одним із найдавніших в українській мові й походить із праслов’янської. Він спершу мав значення зменшеності або приязного ставлення, а з XV-XVI століть почав використовуватися для позначення мешканця за територіальною ознакою. Тобто “харківець” — це історично правильна та природна форма для жителя Харкова.

Форма “харків’янин” з’явилася раніше й виконувала подібну функцію: суфікси “-ин”, “-анин”, “-ич” використовувалися для позначення приналежності до території. Обидві форми — “харків’яни” і “харківці” — зафіксовані у словниках ще початку XX століття. Наприклад, у російсько-українському академічному словнику 1924–1933 років відзначено: “житель Харкова — це харківець і харків’янин”.

Натомість форма “харківчанин” є неправильною. Мова функціонує як система, де кожен елемент логічно вписується. Додавання “ч” у словотворенні порушує закономірності української мови й створює штучні конструкції.

Загалом традиції катойконімії ґрунтуються на формуванні назв людей за місцем проживання. Подібні закономірності простежуються і в прізвищах: наприклад, “Ізюмець” — житель Ізюма, “чугуївець” — житель Чугуєва, “валківець” — житель Валок.

Як підкреслює Катерина Дюкар, важливо, щоб спосіб називання мешканців відповідав логіці словотворення та історичній традиції. Тільки так людина може відчути свою ідентичність і “торкнутися ґрунту” власної території.