“Я хотів би повернутися до іронії”: Артем Чапай про те, яку прагне писати літературу

Письменник і військовослужбовець Артем Чапай, який до повномасштабної війни називав себе пацифістом, сьогодні говорить про війну мовою нонфікшну, що викликає суперечки, дискомфорт і водночас – широкий читацький інтерес в Україні та за кордоном.

Його книга «Не народжені для війни», написана між нарядами та виїздами на блокпости, стала однією з найбільш обговорюваних воєнних книжок останніх років і отримала міжнародне визнання.

Історія цієї книжки почалася не з літературного задуму, а з інтерв’ю. У травні 2022 року з Чапаєм поспілкувався французький журналіст П’єр Сотрей. Розмова настільки зачепила французьку аудиторію, що за кілька місяців автору запропонували написати авторську статтю, яка згодом переросла у книжковий формат.

Першу версію «Не народжених для війни», орієнтовану на французького читача, Чапай завершив наприкінці 2023 року, перебуваючи на ротації в Покровську. Французьке видання вийшло у світ і було визнане однією з найкращих книг року за версією Le Monde. Після цього текстом зацікавилися українські та американські видавці.

Американське видання книжки з’явилося у видавництві Seven Stories Press. Згодом «Не народжені для війни» увійшли до переліку найкращих нонфікшн-книг 2025 року за версією The Washington Post і до коротких списків «Книги року BBC».

Версію для української аудиторії автор суттєво доопрацював. Він додав деталі, які свідомо не виносив на іноземного читача, зокрема про неоднорідність українського суспільства на початку війни. Водночас прибрав пояснення очевидних для українців контекстів – від постатей Шевченка й Сковороди до історії російської колоніальної політики.

Окреме місце в українському виданні займає післямова, в якій Чапай розповідає, як склалися долі людей, згаданих у книжці, між 2023 і 2025 роками. Якщо французьке видання було присвячене одному загиблому другові, то українське – вже трьом.

Сам автор наголошує, що не вважає своє завданням «доносити меседжі».

«Я переконаний, що письменник має ставити незручні питання. Мої звучать так: де ти? що ти обираєш? ким ти є і ким ти хочеш бути? А відповіді читач має знайти сам», – говорить Чапай.

Сприйняття книжки в Україні та за кордоном, за його словами, суттєво відрізняється. Іноземні читачі читають її як історію про українську стійкість. Українські ж частіше реагують емоційно, інколи звинувачуючи автора в тому, що текст «тицькає в очі» тим, хто не воює.

Водночас Чапай зізнається, що був здивований популярністю книжки в Україні. За один рік вона витримала два наклади, і готується третій – уперше в його письменницькій кар’єрі.

Зростання інтересу до воєнної літератури він пов’язує не з модою, а з появою сильних текстів, написаних людьми з фронтовим досвідом. Поряд із «Не народженими для війни» активно обговорюють «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня та «Гру в перевдягання» Артема Чеха.

Чапай наголошує, що всі ці книжки короткі – і це не випадково.

«Тільки людина, яка не є в армії, може писати щороку по п’ятсот сторінок», – зауважує він.

Сам автор писав свою книжку уривками з 2022 по 2025 рік і за цей час створив 116 сторінок тексту.

Говорячи про власну еволюцію, Чапай визнає, що війна змусила його переосмислити пацифізм. Те, що раніше здавалося переконанням, він тепер називає «абстрактним пацифізмом у вакуумі».

«Дуже легко бути пацифістом, коли немає війни. У реальності виявилося, що в ситуації fight or flight я схильний боротися», – пояснює письменник.

Він наголошує, що йдеться не про відмову від ідеї миру, а про її практичне втілення – боротьбу зараз, аби наступним поколінням не довелося робити такий самий вибір.

Військовий досвід, за словами Чапая, не зламав його як автора, а лише загострив уже наявні риси письма – мінімалізм, стриманість і схильність до гумору. Саме іронії, зізнається він, йому зараз найбільше бракує.

«Я хотів би повернутися до іронії – не як до способу розсмішити, а як до захисного механізму», – каже письменник.

Попри скепсис щодо миттєвого впливу тексту, Чапай переконаний у довгій дії літератури. Книжки, на його думку, повільно, але глибоко фіксують досвід і з часом стають матеріалом для розуміння епохи.

Саме тому він вважає принципово важливим писати чесно, не підлаштовуючись під очікування читачів і не уникаючи дискомфортних тем – навіть якщо це ускладнює сприйняття тут і зараз.