Серія відновлених протистоянь у різних регіонах світу поставила під сумнів здатність президента США Дональда Трампа забезпечувати мир, попри регулярні заяви його адміністрації про дипломатичні успіхи. Оглядач The Guardian Пітер Бомонт наголошує – те, що Трамп називає угодами, часто не має нічого спільного зі сталим миром.
Політичні заяви, які президент США подає як перемоги, дедалі частіше суперечать реальності на місцях. У регіонах, де він раніше оголошував досягнення «примирення», конфлікти або повернулися, або загострилися. Такі приклади накопичуються.
Крихкі угоди, що не витримали випробування
- Таїланд – Камбоджа. Після оголошеного влітку «припинення вогню» між країнами у понеділок спалахнули одні з найзапекліших боїв за останній час.
- Руанда – ДРК. Після підписання мирної угоди у Вашингтоні президент Демократичної Республіки Конго Фелікс Тшісекеді повідомив парламентарям, що Руанда вже порушила свої зобов’язання.
- Сектор Гази. Попри формальне «припинення вогню», палестинці й далі живуть у катастрофічних умовах через регулярні атаки.
Автор нагадує – паралельно з цим адміністрація Трампа чинить тиск на Україну, наполягаючи на поступках Росії та фактичному визнанні частини окупованих територій. Подібна логіка, на думку експертів, свідчить не про прагнення справедливого миру, а про спробу укласти чергову «угоду» за будь-яку ціну.
Угоди замість миротворчості
Бомонт пояснює: дії Трампа не відповідають класичному розумінню роботи над миром. У міжнародній практиці розрізняють два підходи – негативний і позитивний мир.
- Негативний мир – відсутність насильства без усунення причин конфлікту.
- Позитивний мир – усунення нерівності, структурного насильства і глибинних джерел напруження.
У цьому контексті, за його словами, Трамп і його посланці фокусуються на «deal making» – транзакційних перемовинах, де результат вимірюється самим фактом підписання документа. Але до побудови довіри, довгострокових рішень чи роботи з історичною несправедливістю такий підхід не має майже нічого спільного.
Оглядач підкреслює, що інстинкти Трампа спрямовані на рукостискання та виконання угоди, а не на тривалий і інклюзивний процес, який створює справедливий мир.
Саме тому, зазначає автор, президент США часто виступає посередником, який не здатний забезпечити стійкість домовленостей. Його підхід зводиться до короткострокових політичних вигод, а не до розв’язання конфлікту.
Раніше Трамп заявляв, що Україні та Росії складно буде рухатися до мирної угоди, бо «вони дуже ненавидять один одного». Він також порівнював обсяги допомоги Україні за своєї каденції та за президенства Джо Байдена. Ці коментарі лише посилюють враження, що для Трампа дипломатія – це передусім торг.
Бомонт підсумовує – міжнародні події доводять, що мир, побудований на поверхневих домовленостях, приречений на крах. А там, де бракує реальних зобов’язань і довіри, будь який посередник, який мислить категоріями угод, стає слабкою ланкою процесу.
“`html








Коментарі