Василь Стус – поет, якого зламати не вдалося: 88 років від дня народження

6 січня виповнюється 88 років від дня народження Василя Стуса – одного з найсильніших голосів української літератури ХХ століття, дисидента і правозахисника, чия біографія стала прямим обвинуваченням радянській репресивній системі. Його фізично знищили, але слова Стуса пережили державу, що намагалася їх заглушити.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав на Донбас – до міста Сталіно, нині Донецьк. Саме там він виростав, навчався і вперше усвідомив себе як носія української культури в середовищі, де вона витіснялася й замовчувалася.

Стус закінчив історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту, служив в армії, працював учителем української мови та літератури, а згодом літературним редактором. На початку 1960-х переїхав до Києва і вступив до аспірантури Інституту літератури, але наукова кар’єра швидко обірвалася через його відкриту громадянську позицію.

Вересень 1965 року став переломним. Під час київської прем’єри фільму “Тіні забутих предків” у кінотеатрі “Україна” Василь Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом та Юрієм Бадзьом публічно виступив проти арештів української інтелігенції. Це був перший масовий політичний протест у СРСР після Другої світової війни.

Після цього Стуса відрахували з аспірантури. Він остаточно увійшов у рух українських шістдесятників і став одним із найпослідовніших критиків радянських репресій. Влада відповіла жорстко.

Перший арешт відбувся у 1972 році. Вирок – п’ять років таборів і три роки заслання. Після повернення він не відмовився від своїх переконань. У 1980 році – другий арешт і новий вирок: десять років таборів особливого режиму.

4 вересня 1985 року Василь Стус загинув у карцері табору “Перм-36”. Офіційною причиною назвали зупинку серця, однак реальні обставини смерті залишаються предметом сумнівів і досі. Лише у 1989 році, в період радянської відлиги, поета перепоховали в Києві на Байковому кладовищі. У 2005 році йому посмертно присвоїли звання Героя України.

За життя в СРСР не вийшла жодна легальна поетична збірка Стуса. Його вірші друкувалися за кордоном і поширювалися нелегально. Тільки після здобуття незалежності України творчість поета стала доступною широкому читачеві.

Навіть у таборах Стус продовжував писати. Вірші з’являлися на клаптиках паперу, які часто вилучали або знищували наглядачі. За це поета неодноразово карали карцером. Частину текстів вдалося врятувати. Саме вони лягли в основу збірки “Палімпсести”, яку вперше видали в Нью-Йорку вже після його смерті.

Під час другого судового процесу адвокатом Стуса був Віктор Медведчук, який фактично визнав провину підзахисного. Сам поет наполягав на праві захищати себе самостійно, але його позицію проігнорували.

“Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою”, – згадував Євген Сверстюк.

Василь Стус залишив після себе близько тисячі віршів. Окрім того, він був блискучим перекладачем, працював з текстами Ґете, Рільке та Гельдерліна. Його мова поєднувала модерністську форму з біблійною глибиною.

“Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною”.

У 1985 році українська діаспора намагалася висунути Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати всі матеріали відповідно до процедури. Передчасна смерть перекреслила цю можливість, як колись і у випадку з Іваном Франком.

Із 47 років життя щонайменше 13 Василь Стус провів у місцях позбавлення волі. П’ять років – без жодного побачення з рідними. Під час другого ув’язнення йому пропонували звільнення в обмін на каяття та співпрацю з владою. Він відмовився.

“Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст.”

“Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя,
своїм стражденним і незлим обличчям
як син, тобі доземно уклонюсь.”

“Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно.
І благодать ясла мою самотність,
мов світу первозданність.”

• “Якщо болить серце – тобі, друже, поталанило”
• “У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя”
• “Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас”

Василь Стус залишився в історії не лише як поет, а як приклад людини, яка не погодилася на компроміс зі злом. Його можна було ізолювати, але змусити зректися – ні.