Автор 
У гірських лісах півдня Японії живе тварина, чия еволюційна історія майже не зазнала змін за мільйони років. Заєць, відомий як лазячий, вважається одним із найдавніших представників свого ряду, що дожили до наших днів.
Йдеться про Pentalagus furnessi – ендемічний вид, який трапляється лише на двох островах архіпелагу Рюкю: Амамі-Осіма та Токуносіма. Його часто називають «живою копалиною», адже це єдиний сучасний представник свого роду.
Pentalagus furnessi вирізняється не лише обмеженим ареалом, а й зовнішністю, нетиповою для зайцевих. Темна чорно-коричнева шерсть, короткі лапи, маленькі очі та майже непомітні вуха роблять його схожим радше на мешканця минулих геологічних епох.
Його міцні товсті кігті – не декоративна деталь. Саме ними заєць риє нори на крутих, вкритих лісом схилах, де проводить більшу частину життя.
Науковці встановили, що найближчим родичем цього виду був вимерлий Pliopentalagus. Існує припущення, що лінія Pentalagus furnessi відокремилася ще в середньому міоцені, що робить його одним із найдавніших зайцеподібних, які збереглися донині.
Для існування цьому зайцю потрібне дуже специфічне середовище. Його приваблює не просто ліс, а складна мозаїка природних умов:
- поєднання старих і молодих лісових масивів
- густий підлісок
- прохолодні, затінені долини
Колись такі ліси вкривали значну частину островів. Сьогодні ж через вирубку, розвиток сільського господарства та житлову забудову їхній ареал різко скоротився.
Міжнародний союз охорони природи відносить Pentalagus furnessi до видів, що перебувають під загрозою зникнення. Дані оцінки популяції свідчать про тривожну динаміку.
На острові Амамі-Осіма чисельність цих зайців зменшилася з приблизно 6100 особин у 1990-х роках до 2000–4800 вже у 2003 році. На Токуносімі ситуація ще складніша – через фрагментований лісовий покрив там, за оцінками, залишилося лише близько 400 тварин.
Ліси на Амамі-Осіма досі займають близько 86% території острова. Для порівняння, на Токуносімі цей показник становить лише 44%, що безпосередньо впливає на виживання виду.
Однак найбільшого удару зайцю завдали не люди напряму. У 1979 році на Амамі-Осіма завезли яванських мангустів – їх планували використати для боротьби з отруйними зміями. Натомість хижаки швидко переключилися на місцевих тварин, зокрема й на лазячих зайців.
У 2005 році Міністерство довкілля Японії розпочало програму з винищення мангустів. Вона дала помітні результати, але загроза для Pentalagus furnessi не зникла повністю.
Сьогодні додаткову небезпеку для цього рідкісного виду становлять здичавілі коти й собаки, які пристосувалися до життя в лісових районах і продовжують полювання на ендемічних мешканців японських островів.
Коментарі