Автор 
Після руйнування Каховської ГЕС питання відновлення водосховища знову опинилося в центрі уваги. Однак екологи застерігають: повернення до старої моделі може обернутися дорогим і небезпечним рішенням, яке не відповідає ані сучасним потребам, ані реаліям клімату.
Запорізька АЕС і південні регіони України справді потребують стабільного водопостачання. Проте, як наголошує віцепрезидент з військової екології та відновлення екосистем в Асоціації професіоналів довкілля Валентин Щербина, саме відновлення Каховського водосховища не є єдиним і найкращим шляхом.
За словами еколога, Запорізька АЕС залишається стратегічним об’єктом для України і в умовах війни, і в перспективі післявоєнного відновлення. Її безпека та гарантоване водопостачання для охолодження не можуть бути предметом компромісів.
Водночас технічна прив’язка саме до водосховища, за оцінкою фахівця, є радше спадком минулого, ніж вимогою сьогодення.
“Альтернативним варіантом водозабезпечення Запорізької АЕС і півдня України може стати прямий забір води з Дніпра з кількома безпековими порогами. Це технічно можливо, дешевше в перспективі і не потребує створення водосховища”, – зазначив Валентин Щербина.
Такий підхід, за його словами, дозволяє значно швидше забезпечити необхідний рівень охолодження, ніж багаторічна відбудова дамби з великими капіталовкладеннями і високими ризиками.
Еколог наводить приклади з минулого, коли простіші рішення працювали ефективно.
“Не варто вигадувати складні схеми – можна використати перевірені рішення, як це робила Чорнобильська АЕС: прямий забір води з охолоджувача працював без проблем і коштував близько 5 млн грн на рік. Аналогічно, підтримка рівня Київського водосховища за допомогою насосних станцій завжди була технічно простою і ефективною”, – зауважив він.
Фізично відновити водосховище можливо. Але ціна і час такого рішення, за оцінкою експерта, роблять його сумнівним.
На повноцінне відновлення піде від 5 до 8 років. Водночас повернення до старих зрошувальних систем, Каховського каналу та машин типу “Фрегат” є економічно неефективним: значна частина води втрачалася під час транспортування або випаровувалася, а самі технології не відповідають сучасним кліматичним умовам.
Натомість, за словами Щербини, Україні доцільніше інвестувати в нову модель водозабезпечення.
“Повноцінне відновлення питного водозабезпечення регіону без Каховського водосховища потребує орієнтовно €3–5 млрд капітальних вкладень і 6–10 років реалізації. Але ми отримаємо сучасну систему водозабору, підготовки і очищення питної води, надійні магістральні водогони, сучасні насосні станції, резервуари, управління, автоматику та безпеку. Плюс водоощадне управління”, – підкреслив еколог.
Такий проєкт, за його словами, можна реалізувати за рахунок коштів повоєнного відновлення, зокрема заморожених активів РФ.
“За шість, може, сім років такий проєкт можна реалізувати. Але це буде якраз краще, ніж було, а не відновити те, що вже морально застаріло”, – зазначив він.
Окремо фахівець звертає увагу і на соціальний вимір.
“За такі самі гроші можна зробити ще й сучасну, екологічно безпечну систему водовідведення і каналізації. Централізовану. Змучені війною люди цього регіону заслужили не новий вуличний туалет типу «сортир», а цивілізований і комфортний санвузол”, – наголосив Щербина.
Чи існує ризик, що відбудова дамби завдасть природі більшої шкоди, ніж її відсутність?
Екологічний аспект, за словами експерта, є одним із ключових аргументів проти відновлення водосховища. Після знищення дамби на цій території вже почала формуватися нова природна система.
“Ландшафти вже почали відтворюватися природним шляхом і формують самодостатню заплавну екосистему, подібну до тієї, що існувала до створення водосховища. Природа сама відновлює водоочищення, регулює повені, рибні запаси зростуть на порядок – як за кількістю, так і за якістю”, – наголосив він.
Це стосується і біорізноманіття, і ґрунтів, і заплавних лісів, які мають історичну цінність ще з давніх часів. Окрім того, заплави відкривають можливості для відновлення сільського господарства, зокрема відгінного тваринництва, де природа щороку формує кормову базу без додаткових витрат.
Територія також має потенціал для бортництва та туризму.
“За історичними свідченнями, раніше тут було стільки бджіл, що дуплистих дерев не вистачало для гнізд. Уздовж Дніпра простягалися гаї та сади, земля була надзвичайно родюча. Сьогодні ця територія може приносити значний прибуток, не поступаючись доходам від гідроелектростанцій”, – зауважив Щербина.
Водночас очікувані прибутки від відновленої ГЕС еколог називає мінімальними.
“Очікувані прибутки від гідроелектростанції – це «сміховинні» 50–60 млн євро на рік”, – зазначив він.
За його розрахунками, альтернативна генерація виглядає значно привабливішою:
- для досягнення еквівалентної прибутковості сонячним електростанціям потрібно 0,6–2,2 % площі колишнього водосховища;
- інвестиції в СЕС без накопичувачів становитимуть €0,6–1,8 млрд;
- із системами накопичення енергії – €1,3–2,7 млрд.
Крім того, підняття рівня води до 16 м знову активізує ерозійні процеси та змив родючих ґрунтів. Додатковий ризик становить і накопичене забруднення.
“Рослини нині фіксують шкідливі речовини у ґрунті. Створення нового водосховища розчинить ці накопичені забруднення і запустить їх міграцію вниз по Дніпру до Чорного моря”, – пояснив еколог.
Чи потрібна повна демілітаризація регіону для початку відновлення водосховища?
Навіть якщо відкинути економічні та екологічні аргументи, залишається фактор безпеки. Без демілітаризації регіону будь-які масштабні проєкти приречені.
“Ніякі роботи ніхто не буде починати апріорі, бо це небезпечно для життя і здоров’я. І для техніки також. Відновлення водосховища не входить до планів агресора. Будуть диверсії, обстріли”, – наголосив Щербина.
За таких умов, підсумовує фахівець, вкладати мільярди у відбудову старої інфраструктури без гарантій безпеки означає свідомо ризикувати ресурсами, часом і довкіллям.
Коментарі