Як українська щедрівка стала світовим символом Різдва

Мелодія з чотирьох нот, народжена в українській традиції, за сто років перетворилася на глобальний культурний код. “Щедрик” Миколи Леонтовича сьогодні звучить у різдвяних фільмах, серіалах, рекламних роликах і концертних залах по всьому світу, залишаючись водночас знаком української ідентичності.

Історія цього твору – не лише про музику. Вона про культурну дипломатію, боротьбу за впізнаваність України і шлях народної щедрівки від сільського фольклору до світових сцен.

Точне джерело мелодії “Щедрика” досі залишається загадкою. Музикознавець Анатолій Завальнюк вважав, що її основа належить до найдавніших пластів українського фольклору. А доктор мистецтвознавства Анатолій Іваницький припускав, що подібні музичні форми могли існувати ще 12 тисяч років тому.

Інші дослідники схиляються до версії, що Микола Леонтович використав фольклорний мотив, знайомий йому з дитинства на Поділлі. Упродовж усього життя композитор повертався до цієї мелодії, шліфуючи її та створюючи кілька редакцій. Одну з них він написав у теперішньому Покровську, де певний час мешкав і працював.

Леонтович поєднав народне багатоголосся з класичними композиційними прийомами. Кожна партія в “Щедрику” отримала власну драматургію і емоційний простір, що й створило ефект безперервного руху та напруги.

Текст пісні сягає дохристиянських часів. Тоді новий рік на українських землях починався навесні – з поверненням ластівок і пробудженням природи. Саме тому “Щедрик” у народній традиції був символом щедрості, оновлення і майбутнього врожаю.

Щедрик мандрує світом

Публічна історія твору почалася у 1916 році, коли “Щедрик” уперше виконав хор Київського університету. На той час Леонтович працював у Києві, керував хорами та викладав у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка.

Світову ж подорож пісні відкрив диригент Олександр Кошиць. Саме на його прохання Леонтович створив хорову обробку народної щедрівки. Згодом Кошиця залучили до Музично-театральної комісії Української Центральної Ради – структури, що стала прообразом Міністерства мистецтв.

За часів Директорії УНР, за дорученням Симона Петлюри, Українська республіканська капела вирушила в гастрольний тур Західною Європою та Америкою. Колектив, який вважали найкращим в Україні, через музику розповідав світу про боротьбу українців за незалежність.

Саме тоді “Щедрик” уперше прозвучав за кордоном і приніс українській культурі потужний міжнародний резонанс у 17 країнах.

Відгуки у іноземній пресі про “Щедрик”

Дослідниця Тіна Пересунько, працюючи з архівами Української республіканської капели, зібрала унікальні свідчення захоплення світової преси. Вони були оприлюднені у книзі “Культурна дипломатія Симона Петлюри: “Щедрик” проти “русского мира”.

“Твір під назвою “Щедрик” з його безперервним повторенням чотирьох нот з безкінечно розмаїтим супроводом та гармонізацією – такі пісні абсолютно неймовірні”, – писала газета La Suisse у Женеві 14 жовтня 1919 року.

“Щедрик в аранжуванні Леонтовича – це шедевр народного мистецтва. Глядачі його вітали оваціями, стоячи і викликаючи на біс”, – зазначало брюссельське видання Le XX Sciècle 10 січня 1920 року.

“Серед найбільш оригінальних і красивих можна назвати “Щедрик” і “Ой там за горою” – обидві створені Леонтовичем!”, – писала лондонська The Daily News and Leader 4 лютого 1920 року.

“Цей український гашиш – найсолодша з отрут”, – так емоційно відгукнулася німецька професорка після прем’єри “Щедрика” в Берліні у травні 1920 року.

“Виявилось, що в цій невеличкій національній справі він свого роду Гомер”, – зазначала варшавська газета “Свобода” 23 жовтня 1920 року, описуючи постать Леонтовича.

Американська версія і масова культура

У 1922 році з’явився перший запис “Щедрика”. Згодом американський композитор українського походження Петро Вільговський створив англомовний текст, який світ знає як Carol of the Bells – “Колядку дзвонів”. Саме ця версія закріпила за твором статус різдвяної класики у США.

Американські професійні та аматорські хори виконують її на Різдво і сьогодні. Англомовний “Щедрик” звучав у виконанні:

• груп американських військово-повітряних сил Тихоокеанського регіону;
• ансамблів берегової охорони та морської піхоти США;
• The President’s Own, Pershing’s Own і Sea Chanters;
• кадетського хору Академії ВПС США.

Мелодія стала частиною попкультури – її використовували у серіалах “Південний парк”, “Маппет Шоу”, “Менталіст”, “Декстер”, а також у фільмах “Сам удома”, “Сам удома 2”, “Міцний горішок 2”.

Окреме життя отримала і концертна версія для 12 віолончелей у виконанні Стівена Нельсона з гурту The Piano Guys – відео набрало понад 9 мільйонів переглядів на YouTube.

У листопаді 2016 року, до сторіччя першого виконання, стартував флешмоб “Щедрик 100 challenge”. Його ініціатором став Назарій Давидовський – священник і викладач Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу.

Ідея була простою – створити онлайн-галерею виконань “Щедрика” людьми з України та з-за кордону. До кінця року долучилися понад 60 колективів, серед них хор “Київ”, хор імені Верьовки, студентські, церковні та аматорські ансамблі.

У 2020 році, до 100-річчя першої англомовної версії, власне виконання оприлюднив Оркестр сержантів ВПС США у Вашингтоні. А нідерландський диригент Андре Ріє публічно зізнався, що довгий час вважав “Щедрик” американською колядкою, доки українська музикантка Анна Рекер не відкрила йому справжнє походження твору. Тоді 400 музикантів виконали його українською мовою.

Через століття після прем’єри “Щедрик” продовжує звучати як музичний доказ того, що українська культура здатна формувати світовий порядок денний – без перекладу, але з чітким голосом.