Автор 
Роман Сіроштаненко з Макіївки провів у російському полоні п’ять років за те, що передавав українським військовим дані про техніку та переміщення окупаційних сил. Звільнений у серпні 2025 року, він уперше детально розповів про катування, переслідування і життя після визволення.
Вибір, який визначив подальшу долю
До 2014 року Роман працював на шахті і мав стабільне життя. З початком окупації, каже він, стало очевидно, що ситуація затягнеться надовго. Тому він вирішив залишитись у місті і допомагати українським силам, передаючи розвіддані про техніку та військові частини.
Його діяльність тривала до 2018 року, поки активні бойові дії поблизу Макіївки дозволяли збирати інформацію. У цей час Роман працював на шахті та жив під постійною загрозою викриття.
Затримання і тортури
У квітні 2020 року його зупинили на дорозі, збили з велосипеда і силоміць вивезли в підвал. Там, за словами Романа, почалися катування.
“Натягнули мішок на голову, прив’язали до столу. Підключили дроти до пальців ніг і крутили ручку тапіка. До пальців і геніталій підключали дроти, били струмом”, – згадує він.
Йому закидали шпигунство та низку сфабрикованих кримінальних статей. У 2021 році “суд” призначив 12 років позбавлення волі.
Утримання: від підвалів до російських колоній
Перший місяць Сіроштаненка тримали в ізоляторі тимчасового утримання, регулярно возили на допити, де знову застосовували катування. Згодом його перевели до різних колоній на окупованій території, а після повномасштабного вторгнення – до російської пенітенціарної системи.
Роман розповідає, що утримання в РФ було жорстким: постійний контроль, примусове виконання гімну, камери під наглядом і сирі приміщення, де речі не висихали тижнями.
Несподіване повернення
У серпні 2025 року Роману сказали збирати речі, але не пояснили, для чого. Його перевозили етапами: з Омської області до Москви, потім літаком до Білорусі, а звідти – через кордон до України.
Після п’яти років неволі він уже не сподівався повернутися:
“Мені залишалося ще 6 років сидіти. Я думав, що проведу їх у Росії”.
Життя після полону
На українському кордоні Романа зустріли тепло і з підтримкою. Йому надали документи, статус ВПО, допомогу з житлом і медичну реабілітацію. На волі він уперше зіткнувся з повсякденними дрібницями, які у неволі здавалися недосяжними – вільним простором, електронними платежами, можливістю працювати.
Сьогодні Роман живе на Тернопільщині та працює на швейному виробництві, де навички, набуті у колонії, стали в пригоді. Він відновлюється після операцій та лікування, облаштовує власне житло і планує спокійне майбутнє.
Чи шкодує він про свій вибір?
Попри пережите, Роман переконаний, що зробив правильно. Він згадує, як місцеві мешканці допомагали передавати дані про рух російських колон, і впевнений, що ця робота була важливою.
“Ні про що не шкодую. Воно того вартувало. Стільки ми тоді зробили”.
Його історія стала свідченням того, що навіть у найжорстокіших умовах можна вистояти – і повернутися до життя.
Коментарі