Автор 
p>Його називали останнім романтиком Львова. Микола Колесса прожив понад сто років, залишивши по собі не просто музику, а цілу епоху української культури, що виросла з фольклору, гір і шляхетної традиції.
Корені, що формують епохи
Майбутній композитор народився у родині, де музика була майже родовою ознакою. Його батько Філарет Колесса записував епічні думи на фонограф і досліджував народну творчість, а рід по матері походив від композитора Івана Лаврівського. У родинних історіях був і Модест Менцинський – один з найвидатніших оперних співаків свого часу.
Навіть ім’я Микола отримав символічно: під час вистави у Львівській опері, коли батько повідомив про народження сина, саме Микола Лисенко запропонував назвати хлопчика на свою честь. З дитинства він жив у домі, де співали народні пісні й зберігали фольклор як святиню.
“Годинами я насолоджувався народними мелодіями, які батько записував на фонограф”, – згадував згодом маестро.
Коли хлопчикові було сім, родина переїхала до Львова, і саме тоді почався його шлях до професійної музики. Ще не знаючи нот, він інтуїтивно відтворював мелодії на фортепіано і вступив до інституту імені Лисенка.
Вибір між медициною і музикою
Хоча перші твори Колесса писав ще гімназистом, батько наполіг на “серйозній освіті”. Так юнак опинився на медичному факультеті Краківського університету. Але один концерт змінив усе. Почувши Дев’яту симфонію Бетховена, Микола зрозумів, що його шлях може бути тільки музичним. Батько прийняв це рішення, і молодий Колесса вирушив до Праги.
Прага стала містом, де оформився талант маестро. Він завершив консерваторію, студіював композицію в учня Дворжака – Вітезслава Новака – та отримав філософську освіту. Саме там у 1928 році вперше прозвучала його “Українська сюїта”, яка вразила слухачів гуцульською енергетикою і свіжим композиторським мисленням.
Основоположник української школи диригентів
Повернувшись до Львова, Колесса поринув у роботу з хорами та аматорськими колективами, організував курси для диригентів і створив перший професійний український хор на західних землях – “Студіо-хор”. У 1938 році він видав “Диригентський порадник”, який став одним із фундаментальних підручників у цій галузі.
Його жест був упізнаваним. Артисти описували його як хвилевий, пластичний, майже хореографічний. Водночас він вимагав абсолютної точності, забороняючи учням зайві рухи чи демонстративність.
У радянський період він диригував оркестрами Львівської опери та філармонії, ставив “Травіату”, яка витримала понад півсотні показів. Згодом очолив Львівську консерваторію, виховавши покоління видатних диригентів – від Степана Турчака до Юрія Луціва.
Музика, що народилася з Карпат
Попри успіхи на диригентському подіумі, Колесса понад усе любив композицію. Його твори – це музика, пронизана фольклорним диханням Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини. Народні інтонації звучать у всьому – від симфоній до камерних циклів.
“У кожній народній мелодії – велика правда”, – говорив він.
Наймасштабнішим твором стала ораторія “Лемківське весілля”, над якою композитор працював майже три десятиліття. За глибинність і ритуальність її порівнюють із “Carmina Burana”. Саме цей твір приніс йому Національну премію імені Шевченка.
У його симфоніях, хорових циклах і фортепіанних мініатюрах поєднуються модерністські прийоми та фольклорна первинність, що завжди вирізняло Колессу серед сучасників.
Філософія довгого життя
Микола Колесса дожив до 102 років, зберігши ясність розуму й тонкість гумору. Він залишив по собі близько ста магнітофонних касет спогадів, частина яких лягла в основу книжки “Сто років молодості”.
“Потрібно скромно жити, не дуже багато їсти, не дуже багато пити. Поводитися статечно, щоб людям була приємна ваша поява”, – говорив маестро.
Найвищою цінністю він вважав людську доброзичливість і чисте серце. Навіть у віці понад сто років Колесса жартував про нові задуми, боячись лише того, щоб пізні твори не втратили вартості.
Микола Колесса помер у Львові у 2006 році. Його поховали на Личаківському цвинтарі – поруч із тими, хто так само творив історію української культури.
Сьогодні, коли минає 122 роки від дня його народження, постать Колесси нагадує: музика може бути не лише мистецтвом, а й способом життя, що наповнює століття сенсом.
Коментарі