У листопаді виходить нова книжка Джона Берджера «По кишені»: есе про Деґа, мистецтво й людське пізнання

У листопаді 2025 року видавництво Ist Publishing випускає третю книжку Джона Берджера під назвою «По кишені». Це збірка есеїв, написаних у 1991–2000 роках, у яких автор розмірковує про роль мистецтва, бачення й людського досвіду у світі, що втрачає чутливість. В одному з есеїв, присвяченому Едґару Деґа, Берджер досліджує внутрішній світ художника, його самотність і глибоку одержимість людським тілом як проявом життя.

«Є кохання, — казав Деґа, — і є справа всього життя, та серце лише для чогось одного». Цю цитату Берджер ставить у центр розповіді, показуючи, як митець свідомо обрав своє ремесло замість особистого щастя. Втративши матір у юності, він замкнувся в собі, став відлюдником і зосередив усю енергію на творчості. Його твори — це не просто спостереження, а спосіб «визнання самого життя».

У тексті Берджер аналізує бронзові скульптури Деґа, особливо серію з кіньми, створену між 1866 і 1890 роками. Якщо ранні роботи відображали точність руху, то пізніші, натхненні фотографіями Майбріджа, передавали енергію самого життя. Художник не просто фіксував форми, а прагнув до відчуття руху, до моменту, коли предмет стає частиною мистецтва. Він не прагнув увічнення — більшість його статуеток не призначалася для показу і була відлита вже після смерті автора.

Берджер звертає увагу й на те, як жінки стали головним мотивом творчості Деґа. У його роботах — балерини, прачки, повії, жінки, що миються чи перевдягаються. Та для митця ці сцени були не соціальним чи еротичним висловом, а способом дослідження людського тіла у його правдивості. Деґа нехтував ідеалами краси, розкриваючи у своїх моделях не позу, а рух, не форму, а присутність.

На думку Берджера, саме це прагнення оприявнити невидиме стало головною темою пізнього Деґа. Його лінії, повторювані й тремтливі, намагаються торкнутися того, що лишається поза поглядом — як у сцені, де жінка витирає ногу, повернувшись спиною до глядача. Художник зникає, залишаючи місце моделі, що стає самою сутністю твору.

Берджер підсумовує, що у своїй пізній творчості Деґа прагнув не завершеності, а моменту єднання — тієї миті, коли зображення стає самим життям. «Він палко любив малювати» — читаємо на його надгробку. І ця любов, за Берджером, зробила його ім’я дієсловом: «Задеґай мене — визнай мене у моїй плоті, у моїй присутності».

Ознайомитися з книжкою «По кишені» та почути більше про її контекст можна на презентації, що відбулася в межах фестивалю «Фундамент» за участі Бориса Філоненка, Лізи Корнійчук і Олексія Мінька.